День Перемоги

Підполковник

Зима Павло Іванович

1917 року народження. Жадівську неповну середню школу закінчив у 1933. Член ВЛКСМ із 1937 року, член КПРС із 1942. З липня 1941 по травень 1945 року брав участь у Великій Вітчизняній війні. Був на різних командних посадах.

За відвагу і мужність у боях з німецько-фашистськими загарбниками нагороджений орденом Червоної Зірки, двома медалями "За бойові заслуги" та іншими ювілейними.

Служив у рядах Радянської Армії до 1969 року.

Підполковник

Демидець Михайло Григорович

В ряди червоної Армії призваний у 1940 році. Війну зустрів, обіймаючи посаду політрука 120 мм полкової мінометної батареї. У роки Великої Вітчизняної війни, від її початку і до кінця, знаходився в діючій Армії на різних командних посадах.

За бойові дії на фронтах Великої Вітчизняної війни відзначений нагородами: орденом Вітчизняної війни І ступеня, двома орденами Червоної Зірки, медалями: "За бойові заслуги", "За оборону Москви, "За перемогу над Німеччиною" та іншими ювілейними.

Після війни підполковник у відставці проживав у м. Одеса.

Полковник

Пекельник Микола Павлович

Кандидат історичних наук, уродженець с. Жадове.

Обороняв Москву і Кавказ. Був у складі Радянських військ в Ірані, де брав участь у боротьбі з німецькою агентурою й у забезпеченні комунікацій, якими йшло постачання військового майна для Червоної Армії зі США (автомобілі, танки, літаки, продовольство).

Займав рад командних посад, багато років був начальником відділу одного з головних управлінь. Виконував і ряд інших відповідальних завдань у роки війни. Його статті й нариси в різний час друкувалися в газетах "Правда", "Вісті", у журналах "Новий час, "Прикордонник", у видавництвах "Іноземна література", "Наука", має 16 урядових нагород.

Після війни полковник у відставці з правом носіння військової форми проживав у м. Москві.

Підполковник

Ткачов Іван Якович

1921 року народження, у 1936 закінчив Жадівську неповну середню школу. У 1939 році закінчив Новгород-Сіверську педагогічну школу.

Призваний у Червону Армію в 1940 році, учасник Великої Вітчизняної війни із самого її початку, на різних військових посадах. Командував танковим взводом розвідки, танковою ротою, батальйоном.

За особисту хоробрість і мужність, уміння командувати підлеглими був відзначений урядовими нагородами: орденом Червоного Прапора, трьома орденами Червоної Зірки, медалями "За відвагу", "За бойові заслуги" та іншими.

Після війни підполковник запасу проживав та працював у місті Старокостянтинів.

Майор

Сидоренко Андрій Охрімович

1917 року народження, закінчив Жадівську середню школу в 1939. Член ВЛКСМ із 1936, член КПРС із 1939. У ряди Червоної Армії призваний у 1938 році. Закінчив Свердловське піхотне училище. Із серпня 1941 по 9 травня 1945 був на фронтах Великої Вітчизняної війни на різних командних посадах. З листопада 1942 по червень 1944 знаходився у тилу ворога. Був начальником штабу 9-ї Калінінської партизанської бригади, а потім її командиром. З 1944 року й до кінця війни – начальник оперативного відділу 97 окремого Червоно¬прапорного авіаполку. Війну закінчив у званні майора.

За активні бойові дії з німецько-фашистськими загарбниками нагороджений орденами ім. В.І.Леніна, Вітчизняної війни І ступеня, Червоної Зірки й медалями "Партизану Великої Вітчизняної війни – І сту-пеня, "За перемогу над Німеччиною" та іншими ювілейними.

Полковник

Глухенький Павло Савелійович

У лавах Радянської Армії з 1933 року. Брав участь у звільненні Західної Білорусії. Коли розпочалася війна, був на Кавказі, на радянсько-турецькому кордоні. Брав участь у підготовці резерву для фронту. Військові дії розпочав у районі міста Моздок, був поранений, знаходився на лікуванні, після чого пройшов шлях від Північного Кавказу до зустрічі з американськими військами на річці Штеєр біля міста Штеєр.

Брав активну участь у визволенні Миколаєва, Одеси та інших міст України, а також Болгарії, Югославії, Угорщини, Австрії, у звільненні Північної Кореї від ворогів.

За бойові заслуги нагороджений урядовими нагородами: трьома орденами Червоного Прапора, орденами Вітчизняної війни І і ІІ сту¬пенів, орденом Олександра Невського, орденом "Червоної Зірки" й багатьма медалями.

Старший лейтенант

Стецков Степан Іванович

1918 року народження. у 1938 закінчив Новгород-Сіверське педагогічне училище. У ряди Червоної Армії призваний у 1983 році. Закінчив військове авіаційне училище у званні технік-лейтенант.

Учасник Великої Вітчизняної війни з її початку й до переможного кінця.

У 1945 році демобілізований за станом здоров'я.

З 1946 по 1958 рік працював у Семенівському РК КПУ. Після працював вчителем у місті Брахлов Брянської області.

Гвардії майор

Єременко Григорій Панасович

Уродженець села Жадове, активний учасник боїв з фашистською Німеччиною. Фронтовими дорогами пройшов шлях від Північного Кавказу до Берліна і Праги. Брав участь в обороні Кавказу, звільненні Кубані, Харкова, західних областей України, Польщі, Чехословаччини. Був безпосереднім учасником битви на Орловсько-Курській дузі, у тому числі в знаменитому танковому бою під Прохорівкою 12 липня 1943 року, у якому з двох сторін брало участь 1200 танків. Тричі поранений, у тому числі один раз важко.

Нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня, орденом "Червоної Зірки", медалями "За відвагу", "За бойові заслуги", "За перемогу над Німеччиною" та іншими.

Полковник

Помазок Андрій Себастіянович

Вітчизняну війну зустрів начальником прикордонної застави Псковського прикордонного загону. Застава піддалася бомбардуванню вже в перший день війни 22 червня 1941 року. Весь період Великої Вітчизняної війни знаходився на різних фронтах, починаючи з Північно-Західного фронту і далі, просуваючись на захід територією Білорусії, Польщі, Німеччини, дійшов до Берліна.

За бойові заслуги на фронтах Великої Вітчизняної війни нагороджений урядовими нагородами: орденом Вітчизняної війни ІІ ст󬬬¬пеня, двома орденами "Червоної Зірки", медалями "За відвагу", "За бойові заслуги", "За звільнення Варшави", "За взяття Берліна", "За перемогу над Німеччиною" й іншими ювілейними.

Після війни підполковник у відставці проживав в місті Київ.

Підполковник

Слабкий Дмитро Петрович

У ряди Червоної Армії призваний у 1935 році. Початок війни зустрів у Москві, у військовому званні – капітан. Пройшов бойовий шлях від Москви до Берліна.

У 1943 році, знаходячись у складі 1-го Білоруського фронту, брав участь у звільненні Чернігівської області. Під Ніжином був поранений і лікувався там у госпіталі. Учасник штурму Берліна. Війну закінчив у званні майора.

За мужність і хоробрість, виявлені в боях з німецько-фашистськими загарбниками, нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня, двома орденами "Червоної Зірки", медалями: "За бойові заслуги", "За оборону Москви", "За звільнення Варшави", "За взяття Берліна" та іншими ювілейними.

Підполковник

Лазарев Лаврентій Кузьмич

1903 року народження. Закінчив 2-х класне Міністерське училище. З 1923 по 1931 рік працював у Семенівському райвиконкомі. У 1936 закінчив медичний інститут міста Ростова-на-Дону. У Червону Армію призваний у 1939. Війна застала на посаді старшого лікаря полку.

Учасник Сталінградської битви, битви на Курській дузі, брав участь у визволенні Харкова, форсуванні Дніпра. З 1943 року –начальник хірургічного госпіталю. За період війни надав допомогу тисячам пораненим, які із вдячністю згадували Лаврентія Кузьмича.

Після служби підполковник медичної служби у відставці проживав у місті Чернігові.

Полковник

Костін Василь Лукич

1926 року народження. Закінчив Жадівську семирічну школу. У 1941 закінчив 9 класів Семенівської середньої школи ім. В.І.Леніна.

Улітку 1943 року вступив у партизанський загін, а 1-го січня 1944 призваний у ряди Червоної Армії. Учасник боїв з військами імперіалістичної Японії. Починав службу рядовим. У 1953 закінчив військово-політичне училище, а в 1961 році – військово-політичну академію ім. В.І.Леніна, член КПРС з 1948. Служив у Радянській Армії, обіймаючи різні посади на військово-політичній роботі.

З 1965 року був заступником політрука начальника факультету Ризького вищого військово-командного Червонопрапорного училища ім. маршала Радянського Союзу С.С.Бірюзова.

За відвагу і мужність, бездоганну службу відзначений п'ятнадцятьма урядовими нагородами.