Жадівський ЗСО І-ІІІ ступенів імені Т. Г. Шевченка

 Вітаю Вас  Гость | Группа "Гости"

Наша адреса:
Чернігівська обл.
Новгород-Сіверський р-н.
с. Жадове вул. Центральна, 28
Жадівський ЗСО І-ІІІ ступенів
імені Т. Г. Шевченка
телефон: 2-34-86
Ел. пошта:
Жадівський ЗСО І-ІІІ ступенів імені Т.Г.Шевченка
До 75 річниці Перемоги
 До 75 річниці Перемоги
Дистанційне навчання
 Дистанційне навчання
Меню сайту
Знайти на сайтi
Профiль
Вівторок
19.03.2024
10:33

                         
               
               
     
Статистика

Всього користувачів: 2516

Нових за місяць: 0

Нових за тиждень: 0

Нових вчора: 0

Нових сьогодні: 0


Статистика материалов:

Новин: 320
Фотографій: 4499
Коментарів: 20

Зараз на сайті: 7
Невідомих: 7
Користувачів сайту: 0


Міні-Чат
Погода
Свята України
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Сайти ЗЗСО району
Банер
 
Банер
 
Банер
 
Банер
 
Банер
 
Банер
 
Банер
 
Банер
 
Банер
 
Банер
 
Банер
 
Банер
 

Головна » 2012 » Січень » 3 » Виховний захід до Дня народження Т.Г.Шевченка
22:53
Виховний захід до Дня народження Т.Г.Шевченка

Виховний захід присвячений 197 річниці

з Дня народження Т.Г.Шевченка

 

Провела

вчитель української мови та літератури

Сенченко Л.М.

 

(Святково прибрана зала. Портрет Т. Шевченка, вишитий рушник, виставка дитячих робіт, плакати. Перед початком свята звучить музика).

Ведучий. Шановні друзі, сьогодні ми зібралися в цій залі, щоб вшанувати пам'ять видатного сина українського народу Т.Г. Шевченка, геніального поета, художника, полум'яного борця за свободу і щастя народу. Вашій увазі пропонуємо літературно-драматичну композицію, присвячену 197 річниці з дня народження поета «У майбуття із наймолодшими іде пророк зорі...».

(Звучить пісня «Думи мої, думи...» ).

Ведуча.

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами,

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами-сльозами.

Ведучий.

Благословенна ти в віках,

Як сонце наше благовісне,

Як віщий білокрилий птах,

Печаль і радість наша, пісне.

Що мужність будить у серцях.

Ведучий. Україно! Якою сумною і трагічною була твоя доля! Єдина на світі країна, народ якої тривалий час був позбавлений власної історії, не мав своєї держави. Віками терзали співучу душу України, виганяли з рідної хати. За Україну, за її долю і волю 10 років карався на засланні, але не каявся, наш Великий Кобзар, наш батько Тарас. Важко визначити, коли Шевченко був потрібніший рідному народові: чи в ті далекі жахливі часи, коли він був поневолений, чи сьогодні, коли Україна духовно відроджується.

Ведуча.

Людське, безсмертя з роду і до роду

Увись росте з коріння родоводу.

І тільки той, у кого серце чуле,

Хто знає, береже минуле

І вміє шанувать сучасне,

Лиш той майбутнє вивершить прекрасне.

(Декламація уривка з поезії Т.Г. Шевченка «І мертвим, і живим...» ).

Ведучий. Мова і пісня — дві фортеці, які повинен народ оберігати, плекати. Під геніальним пером великого Кобзаря заграла наша рідна мова всіма барвами, зазвучала ніжно, мелодійно, заполонила людські серця.

(Хор виконує пісню на слова Т. Шевченка «По діброві вітер віє...»).

Ведуча. Не тільки ніжно й романтично бриніла наша мова, запалала гнівним вогнем протесту, заясніла великою силою любові. З вершин світової культури, з найглибших   глибин людської совісті й правди він, Прометей українського слова, закликав: Любітеся, брати мої, Україну любіте, І за неї безталанну, Господа моліте.

(Декламація вірша Т.Г. Шевченка «Світе ясний...).

Ведучий.

Його слова — мов та вода жива,

Що гоїть рани, мертвих воскрешає.

Свою любов навік ми збережем

До того, хто в дивній ніжності душі своєї,

Що знала стільки громів і заграв,

Розмову нещасливої Лілеї

Із Королевим Цвітом записав.

(Декламація вірша Т.Г. Шевченка «Лілея»).

 

Ведуча. Більшість із нас знають Шевченка як поета, прозаїка, драматурга і менше як прекрасного художника, гравера, живописця. Його художні картини в Академії мистецтв в Петербурзі, де він навчався, були удостоєні високих нагород, йому присвоєно почесне звання Академіка художеств.

(Декламація   уривка   із   поезії  М.  Рильського «Він у Києві»).

У вбожестві Козиного болота

І на узбіччях щедрого Дніпра

Зростала гордість мужа-патріота

У чарах пензля, олівця й пера.

Коли ти їдеш до шоста Патона,

З Печерська повертаючи униз,

І дерева гіллястого корона

Тебе раптово радує до сліз, —

Альбом згадай Шевченків: там дерева

Оці ж ростуть — чи старші їх брати,

Їх зберегла правиця Кобзарева,

Щоб вічно їм пишатись і рости.

Тарасові дуби високочолі!

Свою любов навік ми збережем

До того, хто на давньому

Подолі Сам ніби йшов із сивим Палієм.

Його весна довіку не зів'яне,

Його «Кобзар» нікому не спалить...

Він тут ходив, він тут любив, кияни!

Шапки з чолів — і голови схиліть!

Ведучий. За бунтарські вірші царський уряд заслав його в далеку казахську пустелю в Кос-Арал. Там і слова рідного не почуєш! Та малює й пише він таємно. Гнівні його вірші страх несли панам. Як важно було Кобзареві! Які пісні він співав, з ким розмовляв? Усе питав про рідну Україну, яку любив понад усе на світі, над долею якої плакав сльозами кривавими. А вісті з України приходили рідко. Тому й розмовляв поет із зорею, яка могла бачити з неба його рідний край.

(Хор виконує пісню «Зоре моя вечірняя...»).

Ведуча. Шевченко дуже любив і сам співати, співав він і сумні пісні, й веселі, навіть жандарми заслуховувалися його піснями. Любив він і музи­ку слухати; концерти Баха, симфонії Моцарта, Бетховена, мазурки Шопена.

(Виконується музичний твір «Ой ішов козак з Дону»).

Ведуча. Доля України завжди хвилювала поета. Шевченко вірив у краще майбутнє свого краю.

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі.

Ведучий. Наш народ свято береже пам'ять про поета, у багатьох оселях можна побачити портрет Кобзаря, прикрашений вишитим рушником. Невтомні руки бабусь і наших учнів вишили порт­рети Кобзаря.

(Демонструються вишиті портрети і чита­ють вірші).

Ми здійснили, наш Тарасе, твої заповіти:

«І вражою, злою кров'ю волю окропіте...»

Вже немає більше пана у нашій країні.

Вічне щастя, світлу долю здобули ми нині.

Вже навіки Україна розігнала тучі.

Сонце правди осяває і Дніпро, і кручі.

І тебе в сім'ї великій, в сім'ї вольній, новій

Ми врочисто споминаєм своїм вдячним словом.

М. Терещенко

Ведуча. У день народження Т.Шевченка дорос­лі й діти йдуть до пам'ятника покласти квіти, про­читати його вірші, поспівати і цим висловити свою шану великому Кобзареві.

Тарасе, наш Кобзарю, всюди

Приходиш нині ти, як свій,

Тебе вітають щиро люди

На всій Україні моїй.

Ведуча.

Живе в нас спів святий Тараса,

Горить у серці повсякчас.

І лине з уст дитячих

Щиро, ніжно і натхненно.

(Виконується пісня «Зацвіла в долині...»).

Ведучий. Свою творчість, любов і шану дарують учні нашої школи Великому Кобзарю.

(Номери художньої самодіяльності).

Думи мої, думи мої

Лихо мені з вами!

Нащо стали на папері

Сумними рядами?

Чом вас вітер не розвіяв

В степу, як пилину?

Чом вас лихо не приспало,

Як свою дитину?

Не питали б люде, що в мене болить,

Не питали б, за що проклинаю долю.

(До Шевченка підходять селяни).

Дід. Тяжка наша доля в кріпацькому ярмі, Тарасе!

Селянин. Пани-кати...

Латану свитину з каліки знімають,

З шкурою знімають, бо нічим обуть

Княжат недорослих!

Дівчина (показує рукою).

А он розтинають

Вдову за подушне... А сина кують.

Єдиного сина, єдину дитину,

Єдину надію в військо оддають!

Жінка.

А онде під тином

Опухла дитина — голоднеє мре,

А мати пшеницю на панщині жне...

Дід  (гнівно).

Чи Бог бачить із-за хмари

Наші сльози, горе?

Дівчина.

Чи довго ще на сім світі

Катам панувати?

Шевченко (гнівно).

Пани! Пани!

Схаменіться! Будьте люде!

Бо лихо вам буде!

Розкуються незабаром

Заковані люди,

Настане суд,

Заговорять і Дніпро, і гори!

І потече сторіками

Кров у синєє море

Дітей ваших.

(Входить Лілея у довгій білій сорочці з розпущени­ми косами).

Лілея.

За що мене, як росла я,

Люде не любили?

За що мене, як виросла,

Молодою вбили?

За що вони тепер мене

В палатах вітають,

Царівною називають,

Очей не спускають

З мого цвіту? Дивуються,

Не знають, де діти!

Скажи мені, мій братику,

Королевий цвіте:

«Нащо мене Бог поставив

Цвітом на сім світі?

Щоб людей я веселила,

Тих самих, що вбили

Мене й матір? Милосердний,

Святий Боже, милий!»

(Селянська хата: стіл, стілець, рушники, Заходять наймичка).

Наймичка.

А я ледве додибала

До вашої хати.

Не хотілось на чужині одній умирати!

Коли б Марка діждатися...

Так щось тяжко стало.

(Сідає на стілець, береться за серце, звертається до Катерини).

Наймичка. А Марко в дорозі?

Катерина. В дорозі ще й досі!

(Хтось стукає).

Наймичка. Чи ти чуєш, Катерино? Біжи зустрічати!

(Катерина вводить Марка).

Уже прийшов! Біжи швидше!

Швидше веди в хату!

Слава тобі, Христе-Боже! (Хреститься)

Насилу діждала!

(Марко заходить, підходить до Ганни),

Наймичка (шепоче).

Слава... слава Богу!

Ходи сюди, не лякайся...

Вийди, Катре, з хати!

Я щось маю розпитати,

Дещо розказати.

(Катерина виходить).

Марку! Подивися,

Подивися ти на мене:

Бач, як я змарніла?

Я не Ганна, не наймичка,

Я ... –

Прости мене... Я каралась

Весь вік в чужій хаті.

Прости мене, мій синочку

Я... я твоя мати.

(Марко стає на коліна, бере руку матері. Лине ме­лодія «Віють вітри». Виходить Мар'яна (плаче).

Мар'яна. Хоче мене мати заміж дати.

Мати. Чого плачеш, моя доню?

Мар'яна.

Матусенько, голубонько!

Не губіть ви мою долю!

Оддайте мене, мамо

Та не за старого,

Оддайте моє серце

Та за молодого.

Мати.

Доню моя, Мар'янко,

Оддам тебе за пана,

За старшого, багатого

За сотника Івана.

Мар'яна.

Умру, серце-мамо,

За сотником Іваном.

Мати.

Не вмреш, будеш панувати,

Будеш діток годувати.

Мар'яна.

Не хочу я панувати,

Не піду я, мамо:

Рушниками, що придбала

Спусти мене в яму.

Нехай попи заспівають,

А дружки поплачуть.

Легше мені в труні лежать,

Ніж його побачить.

Піду в найми, піду в люди,

А за сотником не буду.

Піду вночі до ворожки,

Щоб поворожити,

Чи довго на цім світі

Без милого жити.

(Заходить до бабусі. Бабуся сидить на стільці. Біля неї різні трави, склянки із зіллям).

Мар'яна.

Бабусенько, голубонько,

Розкажи, що знаєш,

Бо віддає мене мати

За старого заміж.

Бабуся.

Твою долю, моя доню,

Позаторік знала,

Позаторік і зіллячка

Для того придбала.

Ось на тобі цього дива, (дає склянку)

Піди до криниці,

Поки півні не співали,

Умийся водою,

Випий трошки цього зілля —

Все лихо загоїть.

Вип'єш — біжи якомога,

Щоб там не кричало,

Не оглянься, поки станеш

Аж там, де прощалась.

Мар'яна (співає).

Плавай, плавай, лебедонько,

По синьому морю,

Рости, рости, тополенько,

Все вгору та вгору.

Рости, гнучка та висока,

До самої хмари, —

Спитай отче, спитай неньки,

Чи я діжду пари?

(Вокальний ансамбль учнів виконує пісню на слова Т. Шевченка «По діброві вітер виє»).

По діброві вітер виє,

Гуляє по полю,

Край дороги гне тополю

До самого долу.

Стан високий, лист широкий —

Нащо зеленіє?

Кругом поле, як те море

Широке, синіє.

Чумак іде, подивиться

Та й голову схилить;

Чабан вранці з сопілкою

Сяде на могилі.

Подивиться — серце, ниє:

Кругом ні билини!

Одна, одна, як сирота

На чужині, гине!

Читець (на тлі музики).

Не вернулася додому,

Не діждала пари;

Тонка-тонка та висока —

Тополею стала.

(Кобзар грає «Ой не шуми, луже». Входить Шевченко).

Шевченко.

Добра не жди,

Не жди сподіваної волі —

Вона заснула: цар Микола

її приспав. А щоб збудить

Хиренну волю, треба миром,

Громадою обух сталить.

Та добре вигострить сокиру —

Та й заходиться вже будить.

(Виходять читці, під мелодію пісні «Реве та стогне Дніпр широкий» читають).

1-й читець.

Гордий, величний, палкий і нескорений.

Наш незабутній славетний Кобзар.

Лине в безсмертя над нивами й горами.

Помислів, дум і сердець володар.

2-й читець.

Ти перед нами стоїш, як світоч,

Ти перед нами гориш і світиш,

Ти перед нами, ти серед нас,

Бо допалав ти, але не згас.

3-й читець.                                                            

Минають весни, пройде літо,

За осінню прийде зима.

Тарасу не дано старіти

Для нього старості нема.

(Хор співає пісню на слова Т. Шевченка «Заповіт»).

Ведучий.

Зростає покоління молоде,

Нові вогні горять на небокраї,

Та в далеч з наймолодшими іде

Пророк зорі, що землю всю осяє.

Ведуча.

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

І голос твій нам душу окриля.

Встає в новій красі, забувши лихоліття.

Твоя, Тарасе, звільнена земля.

Ведучий.

У росяні вінки заплетені суцвіття

До ніг тобі, титане, кладемо,

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

Тебе сучасником звемо.

Ведуча. На цьому, шановні друзі, наше свято закінчується. Дякуємо всім за увагу.

Переглядів: 703 | Додав: zhadovskazosh | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar