1 грудня в усьому світі відзначався День солідарності з ВІЛ-позитивними людьми. В Україні він пройшов під галом «Хай твоє серце б’ється». По всій країні проходили різні акції. І наша школа не стояла осторонь цієї проблеми. 
     У нас був проведений виховний захід «День боротьби проти СНІДу». Всім, хто вважає себе борцем проти СНІДу прикріпили червоні стрічки, як символ. Учні 10-11 класів, члени гуртка «Школа проти СНІДУ» надали достатню інформацію про тяжке інфекційне захворювання, яке виникає при потраплянні в кров вірусу імунодефіциту. 
     У вигляді конкурсів, рольових ігор, тренінгів до нас дійшла інформація, що СНІД загрожує кожній людині. Він не шкодує ані дорослих, ані дітей. Люди – носії ВІЛ упродовж тривалого часу можуть виглядати і почуватися здоровими, хоча насправді вони хворі. У світі понад 30 мільйонів людей, заражених вірусом ВІЛ-СНІДу. Серед них багато дітей, наших однолітків. Вони не винні в своїй біді. Їх заразили! Їм потрібна дружба і співчуття однолітків і, звичайно, якісне лікування. Мотора Л.О. провела цікавий тренінг: порівняла наше здоров’я зі шматком паперу, на якому ми описували якості визначення здоров’я і який самі ж і порвали. Цілим він не може вже стати, як і втрачене здоров’я.
     Отож, здоров’я, радість, життя і щастя у наших руках. І не треба намагатись змінити світ, давайте подумаємо про своє здоров’я і своє життя та спробуємо змінити себе!

Кореспондент Тетяна Швед

 

     Пишається український народ милозвучними піснями, в яких джерельною водою струменять почуття радості, смутку, гумору, любові. Минають віки, змінюються покоління, а пісня залишається, через усі поневіряння проносить вона свої чари.
     Знати свій народ – це знати мамину пісню, що сіяла в душі дитини зернятка, котрі, зійшовши, виростали в добро, любов і ласку людини; це знати батьківську хату; це знати бабусину вишиванку, забуту і розтоптану жорстоким часом; це знати дідусеву казку про правду і кривду.  
     Україна – це милозвучна рідна мова, вишитий рушник, задушевна лірична пісня і крилатий танець. Щасливі ми, що народилися і живемо в Україні, в такому гарному селі – Жадове. Тут жили наші батьки, діди, прадіди, тут корінь українського народу. Любителів народного співу у нашому селі багато. А ось на літературно-музичне свято, яке присвячене пісням українського народу і, зокрема, тим пісням, які співалися в нашому славному селі Жадове, ми запросили найактивніших.
     До нас завітали Летяга Галина Іванівна, Марія Миколаївна Лисенко, Ткаченко Надія Федорівна, Марія Олексіївна Слабка і Курочка Валентина Михайлівна, Іван Петрович Полторацький, Юрій Олексійович Понамаренко.
     І полинула народна пісня зі сцени: весела й сумна, про кохання та зраду, і про тяжку долю, і про патріотизм. Почули ми як звучала пісня наших прабабусь. І вона зовсім відрізняється від нашої, сучасної пісні, вона бентежить душу, від неї серце крається і на очах з’являється сльоза.
     А потім була гра-змагання «Хто більше згадає народних пісень?». Хоча учні знають багато народних пісень, проте перемогу отримали гості. На те ж вони й майстри народного співу!
     Учні підготували для гостей музичний подарунок: міні-концерт. Для них звучали пісні, кружляв запальний український танець, відбулася жартівлива сценка «Фольклор».
     В цілому, свято пройшла успішно і цікаво. Ми сподіваємось, що в майбутньому ще будуть такі зустрічі, які збиратимуть людей не байдужих до народної пісні України.

Кореспондент  Тетяна Швед