Жадівська ЗОШ І-ІІІ ступенів імені Т. Г. Шевченка

 Вітаю Вас  Гость | Группа "Гости"

Наша адреса:
Чернігівська обл. Семенівський р-н.
с. Жадове вул. Центральна
Жадівська ЗОШ І-ІІІ ступенів
імені Т. Г. Шевченка
телефон: 2-34-86

Ел. пошта:
Наш девіз: Ми завжди за наше рiдне село!!!!
До 75 річниці Перемоги
 До 75 річниці Перемоги
Меню сайту
Знайти на сайтi
Радiо
Профiль
Середа
05.08.2020
00:52

                         
               
               
     
Статистика

Всього користувачів: 2473

Нових за місяць: 1

Нових за тиждень: 0

Нових вчора: 0

Нових сьогодні: 0


Статистика материалов:

Новин: 270
Фотографій: 4232
Коментарів: 20

Зараз на сайті: 1
Невідомих: 1
Користувачів сайту: 0


Міні-Чат
Погода
Жадово 
Свята України
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Сайти ЗЗСО району
Банер
 
Банер
 
Банер
 
Банер
 
Банер
 
Банер
 
Банер
 
Банер
 
Банер
 
Банер
 
Банер
 
Банер
 

Головна » 2011 » Березень » 2 » Мова - коштовний скарб народу
18:37
Мова - коштовний скарб народу
Жадівська ЗОШ І-ІІІ ступенів
Усний журнал «Мова – коштовний скарб народу»

Мета. Виховати в учнів любов до рідної мови, прагнення розвивати її надалі, збагачувати, шанувати, мов коштовний скарб.

Перша сторінка «Молитва до мови»

Учениця. Мово! Пресвятая Богородице мого народу! З чорнозему, з любистку, м'яти, рясту, євшан-зілля, від зорі й місяця народжена.
Мово! Мудра Берегине... Стаю перед Тобою на коліна і за всіх благаю: прости нас, грішних, й не ховайся за чорнобильську межу, а повернися до нашої хати, звідки Тебе вигнано, вернися до нашого краю...
Прости! Воскресни! Повернися! Возродися! Забуяй вічним і віщим Словом від лісів — до моря, від гір — до степів. Освіти від мороку і освяти Святоруську гору, Русь-Україну, возвелич, порятуй народ її на віки! (Катерина Мотрич)
Ведучий 1. Сьогодні, шановні друзі, перегорнемо сторінки усного журналу присвячені Дню української писемності і мови.
Ведучий 2. Запрошуємо вас переглянути сторінку першу, яка називається «Молитва до мови». Тут ви дізнаєтесь про історію нашої писемності.
Ведучий 1. 9 листопада — свято, яке вшановує вся наша держава. Ми зібрались, щоб вшанувати нашу рідну мову, бо вона — життя духовного основа. Цивілізоване суспільство не може існувати без мови — засобу спілкування між людьми, засобу вираження думки і передачі досвіду сучасникам і наступним поколінням.
Ведучий 2. 9 листопада – день української писемності й мови. Це свято знаменується уже тринадцятий рік. 6 листопада 1997 року до тисячоліття писемності Президент України Л.Д.Кучма підписав Указ про відзначення цього свята.
Ведучий 1 Опановувати мову людина починає з дня народження. Спочатку — прислухаючись до слів матері, рідних, згодом — вимовляючи звуки, склади, слова. Протягом життя — змалку і до останнього подиху — людину супроводжує мова. Слово — найточніший різець, яким можна доторкнутися до найніжніших рис в людському характері, до найпотаємніших куточків людської душі, до найсокровеннішого. Словом можна створити красу, а можна і спотворити. Ви будете чути прекрасну мову кращих синів і дочок України, які своє слово поставили на сторожі честі, совісті.
Ведучий 2 Прекрасна наша мова, бо писалась людьми з незглибимими душами, кров'ю гарячих сердець. Це — мова самого народу. Це — мова Кобзаря, якого ми любимо і яким пишаємось, якого знає і шанує весь світ. Слово — чисте і міцне, мов криця, геніальної Лесі Українки, майстрів поетичного слова — М. Рильського, П. Тичини, В. Сосюри, В. Симоненка, Л. Костенко, С. Воробкевича, О. Підсухи, Д. Білоуса. Вони прагнули, щоб мова, ніби зеленовіттям, огорнула всю Україну.
Ведучий 1. «Слово до слова — зложиться мова», — говорить народна мудрість. «Найбільша і найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподівання, розум, досвід, почування,» — це слова П. Мирного.
Ведучий 2. «Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе», — наголошував О. Гончар.
Ведучий 1. «Історія — свідок минулого, повчальний приклад для сучасності, застереження на майбутнє», — так сказав мудрий іспанець Сервантес. Тож загляньмо, образно говорячи, в темряву віків.
Ведучий 2. Наші пращури-слов'яни починали з вивчення алфавіту, створеного великими просвітителями Кирилом і Мефодієм. Перший твір під назвою «Апостол» з'явився у Львові 1574 р., надрукований Іваном Федоровим. Сучасна українська літературна мова пов'язується з конкретною датою — виданням «Енеїди» І.П. Котляревського у 1798 році.
Ведучий 1. Так, із сивої глибини віків бере початок наша мова. Шлях її розвитку — це тернистий шлях боротьби. Багато жорстоких літ і століть пережила наша рідна мова, мужньо знесла вона наругу царських посіпак, шляхетсько-панських поневолювачів.
Ведучий 2. Перетерпіла наша мова дикунський циркуляр царського міністра Валуєва 1863 р., який заборонив друкувати книги українською мовою, а в 1876 р. вийшов указ російського царя Олександра II про за-борону друкування нот українських пісень, 1864 р. було закрито всі українські театри.
Ведучий 1. «Енеїда» — перший друкований твір, написаний живою народною мовою всупереч тогочасній традиції користуватись книжною українською мовою на письмі.
Саме Котляревському вдалось добитися визнання української мови як літературної, утвердити її в правах громадянства. Українська мова в його творах, мов коштовний самоцвіт, заіскрилась, тисячами барв.
Ведучий 2. Ще одна дата (вважаємо її доленосною) — 1840 рік, коли вперше було видано твори Т.Г. Шевченка. З того часу українська літературна мова стала на важкий, але плідний шлях розвитку. «...Ну що б, здавалося, слова, слова та голос — більш нічого, а серце б'ється, ожива, як їх почує», — писав Кобзар. Під пером великого Шевченка українська мова заграла всіма барвами. На сторожі людської гідності, честі поставив він слово.
Ведучий 1. Українська мова функціонує як національна мова українського народу в Україні. За даними перепису 1989 року у складі населення України, яке становило 50, 4 млн. чол.., налічувалось 37 млн. українців. З цієї кількості рідною мовою українську вважали 32 млн. чоловік.
Ведучий 2. Мова – це справжній океан. Багато різних мов на світі. За підрахунками вчених, їх близько трьох тисяч, але для кожної людини є своя рідна мова. Для нас це українська. Любімо її і вивчаймо!
Звучить пісня «Рідна мова»



Друга сторінка «Сумні дати в історії мови»

Ведучий 1. На другій сторінці кілька скорботних дат в історії української мови.
Учениця 1. 1720 р. – російський цар Петро І заборонив друкувати книги українською мовою.
Учениця 2. 1769 р. — видано розпорядження Російської церкви про вилучення у населення України українських букварів та українських текстів із церковних книг.
Учениця 3. 1775 р. — зруйновано Запорозьку Січ і закрито ук-раїнські школи при полкових козацьких канцеляріях.
Учениця 4. 1862 р. — закрито українські недільні школи, які безкоштовно організували видатні діячі української культури.
Учениця 5. 1863 р. — указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.
Учениця 6. 1876 р. — указ російського царя Олександра II про заборону друкування нот українських пісень. 1884 р. — закрито всі українські театри.
Учениця 7. 1908 р. — вся культурна і освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою.
Учениця 8. 1914 р. — російський цар Микола II ліквідовує ук-раїнську пресу — газети і журнали.
Учениця 9. 1938 р. — сталінський уряд видає постанову про обов'язкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння мові українській.
Учениця 10. 1983 р. — видано постанову про так зване посилення вивчення російської мови у школах і поділ класів на 2 групи — російські та українські, що привело до нехтування рідною мовою навіть багатьма українцями.
Учениця 11. 1989 р. — видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну загальнодержавну мову, чим українську мову було відсунуто на третій план, що позначається ще й сьогодні.


Третя сторінка «Видатні люди про українську мову»

Ведучий 2. Наступна, третя сторінка нашого журналу пропонує висловлювання видатних людей про мову.
Учениця 1. «...Українська мова в багатстві, витонченості й гнуч-кості форм не поступається жодній із сучасних літературних мов слов'янства і не бідна аж ніяк на поняття, якби нею заважко було передавати глибину філософських думок і змальовувати високохудожні образи. Це не мова простолюду тільки, як твердять московські невігласи, а мова цілої нації, політичне майбутнє якої іще попереду, але чиє місце на право самостійного розвитку в ряду цивілізованих народів уже завойоване й не може бути зайняте ніким іншим». (М.П. Драгоманов)
Учениця 2. «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота жива схованка його духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, досвід, почування». (Панас Мирний)
Учениця 3. «Одним з найбільших скарбів, який успадковує кожний народ від своїх предків, є незаперечно його рідна мова. Мова ця — то дзеркало душі народу, то святиня, з котрою зв'язана не тільки минувшість, але і будучність народу, і його повага в світі». (Михайло Подолинський)
Учениця 4. «Втрачаючи рідну мову, народ втрачає разом з нею і своє духовне надбання, яке він нажив за багато віків, свій особливий спосіб розуміння світу, особливий спосіб передавати це розуміння, свої запаси мудрості, що зберігаються в народній поезії, у творах усної словесності, якими багатий кожний обдарований народ». (Олександр Єфименко)
Учениця 5. «Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе». (Олесь Гончар)
Учениця 6. «Мова — наша зброя, якою ми служимо народові, що нас породив, вигодував і виховав. Мова — втілення думки. Що багатша думка — то багатша мова. Любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її!» (М.Рильський)
Учениця 7. «Коли зникає народна мова — народу немає більше!.. Відберіть у народу все — і він усе може повернути, але відберіть мову, і він ніколи більше не створить її, нову батьківщину навіть може створити народ, але мови ніколи: вмерла мова в устах народу — вмер і народ». (К.Ушинський)

Четверта сторінка «Поетична»
Ведучий 1. На сторінці четвертій звучатиме поетичне слово. Вслухайтесь, будь ласка, в кожний рядок, відчуйте в собі гордість за чарівну нашу мову.
Учениця.
Мово рідна, слово рідне,
Хто вас забуває, той у грудях
не серденько, а лиш камінь має.
Як ту мову мож забути,
котрою учила нас всіх ненька говорити,
ненька наша мила?!
Учениця.
От тому плекайте, діти,
рідненькую мову і учіться говорити
своїм рідним словом.
Я знаю, мова мамина — свята,
в ній вічний, незнищенний дух свободи.
її плекали душі і вуста мільярдів.
Це — жива вода народу.
Учениця.
Слова я чую барвінкові,
І серце щемно завмира,
Так, ніби сонце по струмкові
Дарує щастя і тепла.
Того освітленого дива,
Яке у рідній мові є —
Душа вогненна і правдива,
Що первоцвітом виграє...
Моя ти пісне калинова,
Моя ти зіронька свята!
Живи, цвіти, вкраїнська мово,
Зціляй і душу, і вуста.
Своєю паростю гінкою
Вростай у різнобарв'я мов,
Буди всесильною рукою
В серцях і ніжність, і любов!
Учениці читають вірш Д. Білоуса «Коли забув ти рідну мову» під фонограму пісні П Майбороди «Чорнобривці»:
Учениця.
Коли забув ти рідну мову —
яка б та мова не була —
ти втратив корінь і основу,
ти обчухрав себе до тла.
Коли в дорогу ти збирався,
Казала мати, як прощавсь,
Щоб і чужого научався,
Й свого ніколи не цуравсь.
Ти ж повернувсь душею бідний,
Не просто розгубив слова,
Немов якийсь Іван безрідний,
Іван, не помнящий родства.
Не раді родичі обновам,
Чи ти об'ївся блекоти,
Що не своїм, не рідним словом
Із матір'ю говориш ти ?
Ти втратив корінь і основу,
Ти обчухрав себе дотла,
Учениця.
Бо ти зневажив рідну мову,
Ту, що земля тобі дала.
Ту, що не вбили царські трони,
Ту, що пройшла крізь бурі всі,
Крізь глузи й дикі заборони
Постала нам у всій красі.
Сяйних перлин тобі не шкода,
адже, набувши вищих прав,
те, що дала сама природа,
Ти добровільно занедбав.
В пальті строкатім, як афіша,
Крикливі модні кеди взув.
А мати? Де ще є рідніша
За рідну, котру ти забув?
Для тебе й Київ — напіврідний,
і Мінськ піврідний, і Москва...
Бо хто ти є? Іван безрідний,
Іван, не помнящий родства!
Виходять читці.
1. Дивна, радісна, співуча,
Лагідна, жива, казкова,
Красна, чарівна, шовкова,
Найдорожча, добра, власна,
Мудра, сонячна, прекрасна,
Солов’їна, барвінкова
Українська мова.

2. Я так люблю, я так люблю тебе,
Моя співуча українська мово!
В тобі шумить Полісся голубе
І дужі хвилі гомонять Дніпрові.

3. В тобі живе Карпатська височінь,
Що манить у незвідане майбутнє,
І степова безкрая широчінь,
І Кобзарева дума незабутня!

4. Ти, рідна мово, чиста, як роса,
Цілюща й невичерпна, як криниця.
Святиня наша, гордість і краса,
Ти – розуму народного скарбниця.

5. Як легко йти з тобою по землі
І підставлять вітрам лице відкрите!
Для мене ти – як і насущний хліб,
Без тебе я не зміг би в світі жити.

6. Багато є в тобі щедрот,
Моє Вкраїно чорнобрива,
І лиш народ тоді народ,
Як є у нього рідна мова.

7. Мова, наша мова,
Мова калинова.
Я без тебе , мово,
Без зерна полова,
Соняшник без сонця,
Без птахів діброва…

8. Тож вивчаймо мову українську,
Дзвінкоголосу, ніжну, чарівну,
Прекрасну, милу, чудову,
Як материнську пісню колискову.
О, мово рідна! Золота колиско,
В яких світах би не бувала я, –
З тобою серцем і по-українськи
Я вимовляю мамине ім’я.

9. Ти постаєш в ясній обнові,
Як пісня, линеш рідне слово,
Ти наше диво калинове,
Кохана материнська мова!

10. Мова кожного народу,
Неповторна і – своя.
В ній гримлять громи в негоду,
В калині – трелі солов’я.
На своїй природній мові
І потоки гомонять,
Зелен-клени у діброві
По-кленовому шумлять.

11. Солов’їну, барвінкову,
Колосисту – на віки –
Українську рідну мову
В дар дали мені батьки.

12. Берегти її, плекати
Будем всюди й повсякчас,
Бо ж єдина, так, як мати,
Мова в кожного із нас.

13. О, не згуби ти свого родоводу,
Безсмертна мово, рідна і терпка,
Ти є душа співучого народу,
Що був, і є, і буде у віках.

14. Любіть свою мову й ніколи
Її не забудьте в житті,
Вона – як зоря пурпурова,
Що сяє з небесних висот
І там, де звучить рідна мова,
Живе український народ!

15. Мужай, прекрасна наша мово,
Серед прекрасних братніх мов,
Живи, народу вільне слово,
Цвіти над нами веселково,
Як мир, як щастя, як любов!

П’ята сторінка «Усміхнімось!»

Ведучий 1. На сторінці п’ятій кілька гуморесок.
П. Глазовий «Артист»
Простий батько сина
Вивчив на артиста.
Мова в того сина
Ідеально чиста.
Як зі сцени скаже
Українське слово,
То аж дух займає –
Просто пречудово!
Тож невчений батько
Запитав у сина:
– Розтлумач, будь ласка,
В чому тут причина,
Що на сцені в тебе
Українська мова,
А у хаті, вдома –
Нашого ні слова?
У твоїй квартирі
Вже не та картина:
Чешуть по-російськи
Дітки і дружина?
Син великодушно
Посміхнувсь до тата:
– Підготовка в тебе, батьку,
Низькувата. А тому хто вчений,
Істина відома, що одне –на службі,
Зовсім інше – дома.
Дома в мене мова –
Засіб спілкування.
А театрі мова –
Спосіб існування.
Як же рідну мову
Я забуду, тату,
Як за неї маю
Непогану плату!?

П. Глазовий «Заноза»
Сказав якось Федір Галка
Занозі Панькові:
– Ти чому не розмовляєш
На вкраїнській мові?

– Зачим вона минє нада?–
Прошипів Заноза.–
Што я – дядько тібе, што лі,
З какогась калхоза?

П. Глазовий «Не в своїй тарілці»
Прибув Сава до Києва
З дружиною в парі:
Продавали сало, м’ясо,
Яйця на базарі.

З покупцями торгувались,
З людьми говорили,
Потім пішли Хрещатиком
На Дніпрові схили.

А як звідти повертались,
Мовить Сава жінці:
– Давай «чтокать», бо невдобно,
– Що ми українці.

Шоста сторінка «Люблю тебе, прекрасна українська мово!»

Ведучий 1. Ось ми і перегорнули останню сторінку нашого журналу. Хотілося, щоб від сьогоднішньої зустрічі у вас залишилася в серці хоча б краплиночка любові до рідної мови.
Ведучий 2. Бо коли розкрилиться наша мова, культура, ще більше збагатимося не тільки ми, а й цілий світ.
Без любові до рідного, до кровного немає справжнього патріота. Пам’ятаймо це!
Учениця. Гріховний світ вирує неспроста,
Підступний Демон тут керує нами,
Та піднімається, нетлінно, над віками
Велична постать вічного Христа.
О Господи! Знайди нас всіх, знайди,
бо лиш блукаєм хащами ще й нині,
Прости гріхи й провини безневинні,
І до спасіння всіх нас поведи.
О Господи! Зціли нас всіх, зціли,
всели в серця неопалиму мрію,
щоб ми, пізнавши, віру і надію,
жорстокий світ добром перемогли,
моя прекрасна українська мово,
найкраща пісня в стоголоссі трав.
Кохане слово, наше рідне слово,
яке колись Шевченко покохав,
Ти все знесла: насмішки і зневаги,
бездушну гру ворожих лжеідей,
та, сповнена любові і відваги,
з-за трат летіла птахом до людей.
Ти — наш вогонь на темнім полі битви,
невинна кров, пролита в боротьбі,
тебе вкладаєм тихо до молитви
і за спасіння дякуєм тобі.
Ведучий 1. Шановні друзі! Наше свято закінчилось.
Дякуємо вам за увагу!

Переглядів: 2638 | Додав: Kostin21 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar