Жадівська ЗОШ І-ІІІ ступенів імені Т. Г. Шевченка

 Вітаю Вас  Гость | Группа "Гости"

Наша адреса:
Чернігівська обл. Семенівський р-н.
с. Жадове вул. Центральна
Жадівська ЗОШ І-ІІІ ступенів
імені Т. Г. Шевченка
телефон: 2-34-86

Ел. пошта:
Наш девіз: Ми завжди за наше рiдне село!!!!
До 75 річниці Перемоги
 До 75 річниці Перемоги
Меню сайту
Знайти на сайтi
Радiо
Профiль
Субота
08.08.2020
02:09

                         
               
               
     
Статистика

Всього користувачів: 2473

Нових за місяць: 1

Нових за тиждень: 0

Нових вчора: 0

Нових сьогодні: 0


Статистика материалов:

Новин: 270
Фотографій: 4232
Коментарів: 20

Зараз на сайті: 1
Невідомих: 1
Користувачів сайту: 0


Міні-Чат
Погода
Жадово 
Свята України
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Сайти ЗЗСО району
Банер
 
Банер
 
Банер
 
Банер
 
Банер
 
Банер
 
Банер
 
Банер
 
Банер
 
Банер
 
Банер
 
Банер
 

Головна » 2014 » Березень » 5 » З досвіду роботи Ніщимний Ю.П.
18:25
З досвіду роботи Ніщимний Ю.П.

Прагнучи зробити уроки цікавими, змістовними, намагаючись більше активізувати роботу учнів на уроках, дуже важливо частіше звертатись до таких фактів і явищ, які були б найбільш зрозумілими для учнів, які беруться безпосередньо із життя.

Неабияке значення у зацікавленні учнів до вивчення історії має історичне краєзнавство, яке синхронізується з вивченням історії України. Різноманітні відомості з історії рідного краю є одним із засобів конкретизації історичних подій.

Пізнання історії свого краю (любов до цієї справи) дає можливість виховувати патріотичні та державницькі почуття та якості школярів, це прекрасний захід підвищення ефективності уроків і взагалі всієї навчально-виховної роботи.

Не ставлю перед собою завдання детально висвітлювати багатогранність даної теми, але вважаю за потрібне зупинитись на найбільш важливих аспектах, на практичності використання краєзнавчих матеріалів.

Щоб любити свій край, треба знати його історію. А чим більше учень пізнає цю історію, тим більше він любить свою малу батьківщину.

На уроках з різних предметів, а особливо на уроках історії, учням завжди цікаво почути про ті чи інші події, що відбувалися на Чернігівщині, в Семенівському районі. Але особлива зацікавленість виникає тоді, коли мова заходить про свою рідну школу, про своє рідне село Жадове, про наших славних земляків. І це зрозуміло, адже саме це школярам найближче, найдорожче. І саме це даю змогу вести дитину від близького до далекого, від конкретного до загального. І в цьому плані учні повинні бути не тільки слухачами (нехай і зацікавленими), а й пошуковцями, дослідниками.

Навіть короткий екскурс в історію села Жадове видається дуже цікавим. В далекі часи Жадове знаходилося серед дрімучих лісів. Через нього і навколо нього протікали су доходні ріки Дива, Мойсеєвка, Сухомлин, Рванець і ріка Чорна.

Археологічні знахідки вказують на те, що на території, яка знаходиться навколо села, люди жили ще в кам’яний вік. В торф’яниках знайдені кам’яна сокира і кам’яний молоток.

Що стосується походження назви села, то історик А.Лазаревський пише, що «в акте 1661 года упоминается бакланский житель Семен Жада, продавший свои земли другому бакланцу, Шираю. Может быть этот Жада и был за тем «Осадчим» старого Жадова».

Село Жадове утворилось з двох населених пунктів – Старого Жадова і Слободи, яка згодом стала називатись Новим Жадовом. Назва Слобода свідчить про пізніший час заснування цієї частини села. За переказами перші поселенці були українці, а слобода з’явилась пізніше в зв’язку з розселенням жителів старого Жадова і поселенням з біглих селян-кріпаків. На старому Жадові поселились військовополонені шведи, які залишились з часів перебування військ Карла ХІІ в 1708 – 1709 роках. Свідченням цього є прізвище Швед, яке мають багато жителів Старого Жадова. В період Північної війни в селі побував Петро І.Є припущення, що за його наказом на Старому Жадові була збудована церква, де стару спалили шведи.

І Старий Жадов і слобода належали до володінь гетьманської булави і «входили до складу Шептаківської сотні Стародубського полку». Жителі села приймали участь у революціях 1905-1907 років, 1917. Про це свідчать численні документи.

672 жителі нашого села не повернулись з фронтів Великої Вітчизняної війни.

В свій час в ході роботи краєзнавчого гуртка разом з учнями зібрали фотоматеріали і оформили фотоальбом «Моє село вчора і сьогодні», в якому найвагоміше місце займають матеріали з історії школи с.Жадове. Практичне використання цього фотоальбому важко навіть переоцінити (використання на уроках, у виховній роботі).

Ще в 1878 році в селі було відкрите двокласне училище міністерства Народної освіти, в якому  в 1900 році вчились 81 хлопчик і 7 дівчат. Навчання дітей проводили 2 вчителі та законовчитель-священик. І ось перед вами фото першого вчителя села. Це Місяць Олексій Іванович.

 

На учнів справляє враження вольовий погляд людини. А ось вам і свідоцтво Тетяни Федорівни Ігнатової, яка в 1915 році закінчила це училище на відмінно. Це вже справжній документ історичної ваги, тут вже не зацікавитись просто не можливо.

А це учні Жадівської ШКМ(1932 рік). Що на них чекає в житті, які випробування приготувала їм доля ?

Запитання, запитання…

   

А це колектив учителів Жадівської неповної середньої школи 1935 року. Які вони, про що думають, як зодягнені, до чого прагнуть наші колеги.

 

  Тричі відбудовувались приміщення школи (у 1930 році, у 1959-60 роках і триповерхова школа, в якій ми зараз працюємо, збудована в 1974 році).

Важливе місце в краєзнавчій роботі займає збирання різноманітних речових пам’яток і створення музейної кімнати. Ті чи інші експонати стимулюють учнів до подальшої дослідницької роботи, до вивчення «азбуки археології». Кожна знайдена річ становить перед учнями безліч запитань: що, коли зроблено, для чого, де розмістити в музейній експозиції, як використовувати у навчальній і виховній роботі. Робота краєзнавців особливо активізується, коли вони бачать, що зібрані ними матеріали широко використовуються на уроках і шкільних вечорах.

   

В школі працює шкільний гурток «Пошук» по вшануванню пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років. Деякі матеріали, зібрані пошуковцями додаю. Вони використовуються на відповідних уроках з історії України, на класних годинах, позакласних заходах. Записи учнів про почуте примушують задуматись: як, чому, з чиєї вини все це сталося. І не десь далеко, а ось тут у рідному краї.

Дійсно, жителі Семенівського району дещо в меншій мірі відчули страшну силу голодної смерті. Це зумовлено деякими особливостями цього регіону. Людям допомагав урятуватись ліс: збирали гриби, ягоди. Як зазначила Христина Аврамівна Нагорна (111 років), «з лісу приносили снитку, бо були голодні, і садили вдома».  У неї вона навіть зараз росте.

 

Ще людям допомогло те, що в цьому регіоні провідною сільськогосподарською культурою є картопля. Тому,  коли забрали все зерно, трохи картоплі залишилося. Щоб врятуватися їли, навіть, гнилу картоплю. Та стверджувати, що голоду взагалі не було, категорично не можна. Ось спогад від 8 листопада 2007 року Населевця Сергія Ісаковича 1919 року народження, який нині проживає в місті Тосно Ленінградської області (про героїчну долю цієї людині окремо піде мова далі). Подаю цей спогад без перекладу: «Помню этот тяжелый год, как умирали и пухли люди от голода. Наша слободская церковь звонила по умершим по двенадцать ударов в день, один удар – умерший человек».

Пошук матеріалів про наших славних земляків – один з цікавих аспектів роботи краєзнавців.

Уродженцями Жадова є С.О.Качура (1914-1943 р.р.) – учасник партизанського руху, заступник першого секретаря Ровенського підпільного обкому КП(б)У (одна з вулиць носить його ім’я); Героя Соціалістичної Праці Я.П.Полторацький; доктор медичних наук Тихін Т.Глухенький.

В ряду наших славних земляків не можна не назвати прізвище Сергія Ісаковича Населевця, льотчика-винищувача, доблесного і мужнього воїна, який уособлює подвиг наших солдат в роки Великої Вітчизняної війни. Незвичайна доля цієї людини, людини не із легенди.

Уродженець Жадова, Сергій Ісакович Населевець зараз проживає в місті Тосно Ленінградської області. 19 березня йому виповнилося дев’яносто чотири роки, але не старіє душею ветеран. Майже щороку, як тільки випадає нагода, він із своєю донькою, Світланою Сергіївною, приїздить на малу батьківщину, де залишилось напівголодне дитинство, навчання у місцевій школі.

У листопаді 2007 року Сергій Ісакович із донькою були запрошені до нашої школи на Урок Мужності. Школярі, учителі з великим хвилюванням і почуттям гордості за славного земляка слухали його спогади про священну ту війну. Хвилями накочуються спогади… Ні, недаремно топтав ряст він на нашій землі. Подвиг, здійснений ним у грізні роки Другої світової, – безсмертний.

… Шостого вересня 1944 року льотчики винищувального полку, товариші, Сергій Ісакович та Володимир Сухарєв отримали наказ супроводжувати шість «Іллів». (Було це на 3му Прибалтійському фронті). Почалось бомбардування ворожої переправи. Смерть чатувала на кожному кроці. Раптом у промені сонця, що котилось за обрій, Сергій Ісакович побачив чорні цятки, що наближалися. Ворог атакував, назустріч летіли вісім «Фокке-Вульфів». Фашисти, впевнені в своїй численній перевазі, йшли нахабно. Літаки зближувались. Здавалось зіткнення невідворотне. Сергій ішов в лоб на ведучого, а праву руку тримав на гашетці, готовий кожну секунду дати чергу по ворогу. Але фашист не стріляв: можливо, вирішив, що у руського льотчика нерви більш слабкі і він не витримає і «відвалить». Вже було чітко видно диск гвинта, що обертався, кабіна. Але ось Сергій побачив, як похитнулась площина фашиста, чорний хрест на фюзеляжі. Фашист «відвалив». «Так, гад! Не витримав! Нерви підкачали», – встиг подумати Сергій і дав чергу з двох «шваків» в чорний хрест. Літак ворога залишав за собою шлейф чорного диму. Відчувалась радість перемоги. Але це що? Машину Сергія охоплено вогнем. Горить! Так, інший фашистський літак підпалив бойову машину Насалевця. Вибухом фашистського снаряда гармати заклинило. І тут Сергій побачив, що один «фоккер» знизу наближається до літака Сухарєва. І тоді, щоб урятувати товариша, Сергій Ісакович, не вагаючись, пішов на таран – від обох літаків залишилися тільки уламки.

 

Льотчик встиг розкрити парашут, і в цей момент побачив, що прямо на нього мчить «ФВ‑190». Фашистський льотчик вирішив в упор розстріляти парашутиста. Зробив три спроби, але лише перебив пару строп. В півкілометра на землі знаходилась зенітна батарея німців. Вони з реготом спостерігали поєдинок парашутиста з літаком.

Приземлився (з обпаленим обличчям) на сплюндровану землю, усіяну вирвами, сховався від ворожого ока.

Тринадцять днів і ночей, долаючи страх, біль, тривогу, переховувався мужній воїн по болотах, лісах, стогах сіна.

Знайшли його наші солдати – змученого, пораненого, без сил. Потім була Москва. Центральний авіаційний госпіталь. Лікування у відомого на той час професора Вишневського (Грозила ампутація обморожених ніг). Вісім місяців боротьби сильної душі з безжиттєвим тілом. І хвороба, налякана солдатською волею до життя, відступила. Удалося відновити роботу обморожених ніг та повернути втрачений зір. Позаду – декілька операцій. Життя перемогло. І повернувся він до своєї бойової частини, де його вважали загиблим, воскрес із мертвих…

За повітряний татар Сергію Населевцю повинні були присвоїти звання Героя Радянського Союзу, але втрутився «особист». Адже обгорілий льотчик приземлився на окупованій німцями території. «А якщо він продався?» – підозрював всіх і кожного той. Представлення до нагороди сховали під сукно, і тільки трохи пізніше командуючий повітряною армією нагородив його орденом Бойового Червоного Прапора.

Ось такий він наш земляк Сергій Ісакович Населевець. І остання зустріч з ним нікого не залишила байдужим.

 

І зрозуміло, що розповідь про нього під час вивчення теми «Наш край в роки війни» (11 клас), на класних годинах, тематичних вечорах має надзвичайний позитивний вплив на школярів.

Зберігається в школі і портрет Т.Г.Шевченка, виготовлений по дереву з великим художнім смаком, з різьбленням по дереву зроблена рамка. Виготовив і подарував цю реліквію нашій школі Сергій Ісакович Населевець. А на звороті портрета – таран німецького літака.

На уроках з історії України, вивчаючи питання розвитку культури, є можливість привернути увагу до творчості нашого іменитого земляка, заслуженого художника (скульптора) України Віктора Романовича Липовки (додаю матеріали: родина Липовка-Рубан (знімок), біографічні дані та етапи творчості, деякі скульптурні композиції), старший брат якого  - Іван Романович (1949 року народження) – теж скульптор.

   

В квітні 2010 році, на запрошення учнівського та педагогічного комітетів, до школи завітали брати скульптори: Віктор Романович та Іван Романович Липовки. Без перебільшення ця зустріч, спілкування з братами-митцями стала справжнім святом для школи. В шкільному музеї старший з братів Іван впізнав бюст Т.Г.Шевченка, зроблений ним ще в шкільні роки (в 9му класі). Брати подарували рідній школі скульптуру Лесі Українки, згадали свої шкільні роки, розповіли про свій творчий шлях у високому мистецтві.

   

Певний час любителі спорту Семенівського району задавались питанням: Андрій Воробей, гравець футбольного клубу «Шахтар» (зараз «Дніпро»), член збірної України, має відношення до нашого краю, адже прізвище Воробей тут поширене, особливо в с.Жадове. Ситуація прояснилась після того, як у районній газеті «Життя Семенівщини» була опублікована моя стаття «Гол забив Андрій Воробей» (додаю цей матеріал).

   

Так що тепер прихильники футболу нашого села і Семенівського району вболівають за Андрія особливо, адже його батько Олексій Кузьмич Воробей народився і виріс в с.Жадове, а сам Андрій в шкільні роки неодноразово бував у нашому селі.

Робота краєзнавців по дослідженню діяльності наших славних земляків продовжується.

Прекрасною школою для виховання рис справжнього патріота своєї землі є туризм. Пізнати свій край, красу його природи, його історію, познайомитися з його славними людьми ,зрозуміти всі грані нашого сучасного життя, уміти його оцінити – ось що повинно бути в центрі уваги туристів-краєзнавців.

«Краще раз побачити,  ніж сто разів почути» – так кажуть в народі.

За останні роки члени туристичного гуртка нашої школи об’їхали на велосипедах пів області. Ось місця, де вони побували: Батурин, Крути, музей О.Довженка, Мізинська стоянка, Новгород-Сіверський монастир, м. Чернігів (Вал, П’ятницька церква, Антонієві печери, Болдіна гора, Ніжин). За словами юних туристів, вони багато дізнались з історії рідного краю, свого народу, відчули свою причетність до історії, відчули її продих.

Матеріали туристів-краєзнавців використовуються у навчально-виховній роботі, як це, наприклад, було зроблено при проведенні учнями 11 класу відкритого виховного заходу «До 94 річниці героїв Крут».

Підсумовуючи все сказане, слід наголосити, що краєзнавчий принцип у викладанні історії є одним із найважливіших, а його використання – шлях до свідомого пізнання історії.

Переглядів: 2968 | Додав: Kostin21 | Рейтинг: 4.0/3
Всього коментарів: 0
avatar