Розділ І. Спадок

Ми живемо в незалежній Україні вже більше 27 років. Зараз є більше можливостей ніж раніше досліджувати історію становлення своєї держави. В період 100-ої річниці Української революції ця тема стала ще більш актуальною. Білих плям ще достатньо. Попередня влада старалася приховати або знищити документальні свідчення про події вікової давності. Вже не залишилося живих свідків тих подій. Документів про визвольний рух в нашому селі ще не знайдено, трохи більше матеріалу про події на Семенівщині. Необхідно вивчати архівні матеріали в обласному центрі. Пошуковцями школи були проведені дослідження про Голодомор 1932-1933 років в нашому селі, історія братських могил, пошук прізвищ жадівців, які загинули під час Другої світової війни, організовані зустрічі з учасниками подій на сході України. Цікаво пройшли зустрічі з учасниками АТО-ООС: Ісаєнком Миколою Васильовичем, Ткачовим Миколою Васильовичем Ткаченком Денисом Володимировичем, Пичевським Петром Петровичем, Зайцем Михайлом Васильовичем, Гарбузом Денисом Миколайовичем.

Для створення більш повної картини про наш край подаємо коротку історію населеного пункту зібрану із декількох джерел.

Жадове є центром сільської ради, до якої входять населені пункти Довжик, Вільхівка, Єршов, Іваніне, Селище, Турове. Виникло у другій половині 17 століття. Назва села ймовірно походить від прізвища одного із поселенців Семена Жадо, який продав свої землі другому бакланцю Шираю. Прізвище його стало відомим дослідникам завдяки документальному оформленню купчої на землю. Першими були заселені землі, які пізніше були названі Старим Жадовом. Згодом стали стрімко заселятися землі Слободи, з часом названої Новим Жадовом. Землі села належали графу Кирилу Розумовському, князю Урусову, княгині Головиній. На території села і поза ним протікали річки Дива, Сухомлин, Мойсеєвка, Слот.

Під час Північної війни (1700-1721рр.) в урочищі Ямки (Везове) відбулася сутичка російських і шведських загонів. Полонених шведів примусили поселитися на території Старого Жадова. Про це нагадують також поширені прізвища «Швед». У 18 ст. в селі вже діяли дві церкви: Архистратига Михаїла (Михайлівська) на території Нового Жадова і Різдва Богородиці – Старого Жадова.

У період кріпосного права панщина доходила до 6 днів на тиждень. Постійне зубожіння примушувало жителів ходити на заробітки або продавати вирощене і виготовлені речі в Глухові, Семенівці, Новгороді-Сіверському. Більше 700кріпаків працювало на Машівській суконній мануфактурі, яка постачала одягом царську армію. Підприємці Добрушин та Фрадкін в урочищах Пильня та Московка проводили заготівлю обробку лісу з подальшим збутом за кордон.

У 1878 році почало діяти двокласне Міністерське училище, в якому навчалося біля ста учнів. Навчання було платним і тривало 4 роки і тому не всі могли здобути освіту чи закінчити навчання. Навчали учнів двоє вчителів, першим із яких був Місяць Олексій Іванович і законовчитель-священник. У Жадові і навколишніх селах було засновано ряд промислових підприємств: лісопильні (Фрадкіна та Добрушина), цегельні заводи, гуральня, маслозавод, суконна мануфактура (в с. Машеве).

У 1974 році збудували нове триповерхове приміщення Жадівської середньої школи. Директорами школи в свій час були: Кайдаш Володимир Григорович, Браєр Михайло Меєрович, Лагун Олександр Леонідович. На території Старого Жадова знаходилася восьмирічна школа. Керівниками педагогічного колективу були Андрушко Павло Сергійович, Шевченко Зінаїда Іванівна.

На території села діє три товариства: ім. Чкалова (директор Лось Іван Михайлович), «Лан» (Директор Лобосок Володимир Петрович), «Світанок» (директор Пичевський Володимир Петрович).

Жадівська земля багата на талановитих людей. Випускники школи брати Іван та Віктор Липовки стали скульпторами. Вітор Романович у 1999році отримав звання «Заслужений художник України». Уродженцем села є Степан Качура – учасник партизанського руху, Герой Соціалістичної праці Яків Полтораький, доктори медичних наук Тимофій та Тихін Титовичі Глухенькі, Марущенко Григорій Миколайович, член Спілки журналістів Росії Михайло Якович Худобець.

Ми учасники рою «Козачата» вирішили продовжити традиції «Нащадків козаків», які для нас є прикладом для наслідування, бо досягли гарних результатів на обласному та республіканському рівнях. Про їхні результати роботи нагадує патріотичний куточок зі світлинами та кубками. Ми зробили ще не так багато значущих справ, але дещо в резерві маємо.

 

Розділ ІІ. Здобуток

З метою відродження національної культури, формування інтересу до вивчення історії та культурної спадщини рідного краю, ознайомлення з культурними традиціями, фольклором українського народу, у закладі освіти, де ми навчаємося постійно проводяться різні заходи цього спрямування. Наш рій вивчає звичаї, поповнює експонати світлиці музею, разом збираємо діалекти, записуємо пісні, беремо участь у зустрічах з місцевими жадівськими аматорами, вчимося розписувати писанки (https://www.facebook.com/100009677402544/videos/1401411543524746/).

 

 

Війна на сході України нікого не обходить стороною, до цих подій неможливо ставитися байдуже. Взяти участь у благодійних акціях задля допомоги українській армії намагаються усі свідомі, патріотично налаштовані люди, тому ми долучилися до однієї із них і намалювали малюнки для наших героїв. Сподіваємося, що вони стануть своєрідними оберегами воїнам і підтримають їх у важку хвилину. Ця допомога – лише малесенька дяка нашим військовим, які відстоюють суверенітет та цілісність України.

Квітучі клумби – окраса нашої школи. Ми стараємося тримати їх у належному стані, доглядаючи за рослинами.

 

До 150-річчя Лесі Українки виготовили дерево творчості поетеси, декламували її вірші. І так, як наш заклад освіти має ім’я великого Кобзаря – Тараса Григоровича Шевченка, ми взяли участь у шевченківських днях.
https://www.facebook.com/100056225217031/videos/204380484779457/
https://www.facebook.com/100056225217031/videos/204591014758404/

 

 

 

Напередодні великого християнського свята – Воскресіння Христового, ми з учасниками рою завітали до старожительки Жадова – Нагорної Ольги Матвіївни, якій 92 роки, щоб привітати її з Великоднем. Вона розповіла нам про свої молоді роки, про те, як рано почала працювати, про те, як танцювали під баян, про тяжкі часи, які вона із своєю сім’єю переживала. І трохи поспілкувавшись, ми подякували Ользі Матвіївні за розповідь і нам було приємно спостерігати за радістю в її очах. Вона у відповідь нам подякувала також, за те, що ми про неї згадали і прийшли привітати.